05 липня 2020 ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Відомості про район
  • Реформи в Україні
  • Запобігання проявам корупції
  • Оголошення
  • Громадська рада при РДА
  • Нормативно-правова база
  • Керівництво
  • Влада і громадськість
    Прес-центр
    Інвестиційний довідник
  • Публічна інформація
  • Каталог послуг
  • Вивчення громадської думки
  • Центр надання адмін послуг
  • Регуляторна політика
  • Державний реєстр виборців
    Інформація з установ
  • Очищення влади
  • Цивільний захист та безпека
  • Порядок реєстрації
  • Реєстр містобуд. умов та обм.
  • Правова допомога
  • Графіки руху
  • Протидія домашньому насильству
  • COVID-19 Коронавірус
  • АРХІВ НОВИН

    « Липень 2020 »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3 4 5
    6 7 8 9 10 11 12
    13 14 15 16 17 18 19
    20 21 22 23 24 25 26
    27 28 29 30 31    
    Четвер, 10 грудня 2015 14:19

    Ідеал правового прогресу

    67 років тому, у 1948 році, Україна разом з іншими державами підписала прийняту Генеральною Асамблеєю ООН Загальну декларацію прав людини. Пізніше, 10 грудня, – день прийняття Декларації – отримав назву Дня прав людини. Відтоді людство саме в грудні підсумовує здобутки у забезпеченні прав і свобод громадян, наголошує на недоліках у цій делікатній сфері, розробляє заходи щодо посилення правозахисної діяльності.

    Щорічно, починаючи з 2008 року, в Україні до Дня прав людини проводиться Всеукраїнський тиждень права. Не винятком для відзначення цієї дати є 2015 рік, де органам юстиції відводиться особлива роль.

    Прийняття “Загальної декларації прав людини” відкрило нову сторінку в історії людства. Людина, реалізація її інтересів, захист прав і свобод стають головним напрямом в розвитку світової політики.

    Спільним бажанням людства є життя, вільне від насильства, голоду, хвороб, знущань та дискримінації. Загальним переконанням є те, що кожна людина має право на вільне самовираження, на розвиток своїх талантів, на задоволення своїх власних прагнень та прагнень суспільства. Ці права належать не кільком обранцям, а всім людям.

    Загальна Декларація прав людини була і є моделлю створення конституцій і законів, правил і політичних програм, практичного державного урядування, яке захищало б права людини.

    День прийняття Декларації є для усіх нас приводом для роздумів, оцінок та визначення перешкод, які ще стоять на шляху реалізації цього унікального документу.

      Організація Об’єднаних Націй з моменту її заснування була і залишається головним світовим центром координації міжнародних зусиль з підтримання миру, зміцнення безпеки, розвитку співробітництва в галузі забезпечення і захисту основних прав та свобод людини. Україна є однією з держав-фундаторів Організації Об’єднаних Націй, активним учасником її складної та багатогранної діяльності.

    Зазначу, що до цього міжнародні відносини не торкалися прав людини, це були відносини між державами. Прийнявши свій Статут, ООН вперше до міжнародного правопорядку запровадила термін “права людини”.

    По-перше, це була реакція світової співдружності на ті злочини проти людства, які здійснили тоталітарні режими напередодні та в ході другої світової війни.

    По-друге, це була міжнародна спланована акція проти подібних злочинів у майбутньому. ООН націлювала діяльність держав світу демократії й поваги людини та громадянина.

    Наші здобутки в справі захисту прав людини визнані в Європі, і 9 листопада 1995 року Україна стала тридцять восьмим членом Ради Європи.

    Конституція України 1996 року, увібравши в себе основоположні ідеї Загальної Декларації прав людини, проголосила побудову правової, соціально-орієнтованої держави, в центрі якої – людина.

    Увесь зміст Конституції України пронизаний загальновизнаними правовими і політичними цінностями, які нині сповідує весь цивілізований світ, зокрема Європейське співтовариство.

    Підсумовуючи вищезазначене, доводиться констатувати, що сучасна Україна, незважаючи на деякі її здобутки у забезпеченні прав людини, відображених у Загальній декларації прав людини та в інших актах ООН, поки що не належить до тих держав, які є лідерами у цій справі. А закріплене у ст. 3 її Конституції гуманістичне положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю, становить на сьогодні скоріше стратегічний (як колись висловлювались, програмний) орієнтир держави, вияв її намірів і цілей, але не юридично захищений норматив, а тим більше не реальну дійсність.

    Отже, як висновок можна констатувати, що уся історія людства – і минула, і сучасна – може бути інтерпретована як історія боротьби за права людини. У ній мають бути виділені (як того звичайно вимагає історичний аналіз будь-яких соціальних явищ) своєрідні віхи – певні події, що позначають, відмежовують історично нові етапи, “переломні” моменти цього процесу.

    Стосовно утвердження і розвитку прав людини, такими “віхами” виступали, зокрема, певні соціально-нормативні установлення (нині їх можна класифікувати на національні і міжнародні. Серед усіх таких джерел не можна не згадати: іудейську Тору (Х ст. до н.е. – I ст. до н.е.) та християнську Біблію (I-II cт. н.е.), англійську Велику хартію вільностей (1215 р.), американську Декларацію незалежності (1776 р.) та Конституцію США (1787 р.) з 10 додатками до неї – Біллем про права (1791 р.), французьку Декларацію прав людини і громадянина (1789 р.), Конституцію Пилипа Орлика, пакет перших радянських актів конституційного характеру (Декларація прав трудящого і експлуатованого народу) й інші.

    Та тільки Загальна декларація прав людини стала віхою всесвітнього рівня, якій немає аналогу, вона поклала початок планетарному визнанню прав людини усіма державами і народами. Тільки від неї розпочався відлік процесу формування у системі міжнародного права галузі прав людини. Тільки вона стала дороговказом правового прогресу людства.

    У цьому й полягає її історична винятковість та унікальність. Тому й надалі, на тривалу історичну перспективу, Загальна декларація прав людини залишатиметься тим “взірцем”, до виконання якого мають прагнути усі держави і народи, ідеалом правового прогресу людства.

     

      Валентин Кухарик

    в. о. начальника Головного територіального
    управління юстиції у Волинській області

    Переглядів 716
    Розробка: Відділ інформаційних технологій
    апарату Волинської облдержадміністрації
    Інформаційне наповнення:
    Любомльська районна державна адміністрація
    Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Любомльській райдержадміністрації.
    Адреса: 44300, м.Любомль, вул. Незалежності, 23, ф. 24183, т. 24264; E-mail: info@lbmadm.gov.ua
    © 2014 lbmadm.gov.ua